Кілька десятків років тому мальовничі околиці Києва мали вигляд далекий від сучасності. Переважали тут біленькі хатинки, котрі тонули в мальовничих садочках. Однак, зберігся на околиці столиці старенький акуратний будиночок. Він розташувався на Пріорці (продовженні Куренівки) біля шляху, який позначений на карті міста, датованій ХVІІ століттям. Цей будинок зберігся не просто так – саме тут два тижні жив відомий український поет Т. Г. Шевченко. За свого життя митець більше не повернувся у столицю України. З 1989 року в ньому облаштовано Меморіальний музей Тараса Шевченка.

Хата Шевченка на Пріорці в радянські часи

Поет любив Київ. Востаннє він відвідав столицю України у серпні 1859 року як арештант (Шевченко був заарештований по доносу в одному із сіл). До Києва поет прибув під вартою. Поки готувалися документи, необхідні для того, щоб доправити Шевченка у Петербург, його передали на поруки місцевому священику Ю. Ботвиновському. Однак поет не хотів проживати у галасливому центрі Києва. Тому вирішив самостійно підшукати собі житло на околиці міста. Повідомивши генерал-губернатора про свій намір, Шевченко вирушив на пошуки тихого куточка.

Письмовий стіл Шевченка

Поет вирішив пройтися на Подолі. Минувши пласку частину він вийшов на Пріорку. Саме тут увагу Шевченка привернув охайний білий будиночок. До наших днів дійшли спогади господині садиби Варвари Пашковської про зустріч із Кобзарем. За її словами одного літнього дня на подвір’ї з’явився чоловік одягнений у полотняний одяг. Будучи письменною, вона читала і навіть на пам'ять знала твори Шевченка. Але у ті часи портрети та фотографії не були поширеними. Тому Варвара запитала: «Хто ви будете?». На що Кобзар відповів: «Як бачите, чоловік». Його увагу привернула саме біла хата. Така, яку він описував у своїх віршах – біла-біла, обросла зеленим садочком. У своїх спогадах В. Пашковька зазначає, що Шевченко назвав хату «не то панською, не то мужицькою». Саме тут поет прожив два тижні, перед тим, як поїхав до Санкт-Петербургу.

Інтер'єр однієї з кімнат

Після від’їзду Шевченка на Пріорці почали ходити легенди про відомого Українця. Згідно однієї із них, Кобзаря, під час його проживання у Пашковських, називали не інакше як «дядько Тарас». Тут його запам’ятали як щиру людину. Шевченко завжди прихильно ставився до дітей. Тому й пригощав їх солодощами. А хатка на Пріорці з того часу йменувалася не інакше як «Шевченкова».

З часу від’їзду Кобзаря хатинка змінила кілька господарів. У часи Радянського союзу у ній була звичайна комунальна квартира. У 80-х роках хатка на Пріорці пустувала. У 60-х роках ХХ століття було поставлено під сумнів факт, що тут колись проживав поет. Адже це не було ніде задокументовано, а підтверджувалося лише усними переказами, спогадами сучасників. Однак, незважаючи на сумніви, біля садиби таки спорудили меморіальний барельєф, котрий засвідчував, що тут колись проживав Т. Г. Шевченко. А у 1989 році в хатині було заплановано розмістили експозицію відділу Національного музею Тараса Шевченка. Цей задум був втілений в життя у 1990 році отримавши назву «Хата на Пріорці».

Двері до прихожої

Науковці зробили все, щоб відтворити автентичний інтер’єр, притаманний для околиць Києва кінця ХІХ століття. Основною особливістю музею є так звана «контактна» експозиція. Відвідувачі можуть погортати альбом, у якому представлені фотографії околиць столиці тих часів, коли тут проживав поет. Також представлені декілька автентичних фотознімків Кобзаря. Основним меморіальним експонатом залишається хата, в якій проживав Шевченко. Також зберігся дуб, під яким поет любив проводити літні вечори.

Меморіальний музей Тараса Шевченка на Пріорці пропонує відвідувачам кілька варіантів екскурсійних програм, серед яких особливої уваги заслуговують заходи, спеціально організовані для людей із вадами зору. Кожного року тут вшановують Кобзаря тематичними вечорами. Робота «Хати на Пріорці» дещо відрізняється від «музейної». Садиба стала повноправним культурним та просвітницьким осередком Подолу.  Співробітники музею щорічно проводять в садибі на Вишгородській виставки дитячих малюнків, у котрих юні таланти зображають як поета, так і персонажів його творів.